Африканське озеро Малаві – справжній клондайк для любителів цихлід. Тільки на даний момент описано понад 500 видів, що мешкають у ньому, але багато науковців дотримуються думки, що це далеко не межа. Давайте познайомимося ближче з цієї приголомшливою групою цихлід.
Зміст
Загальні відомості
Тектонічне походження озера Малаві, що призвело до ізоляції далеких предків цихлід, призвело до дивної еволюційної події – величезного спалаху видоутворення, що триває донині.
Більшість видів малавійських цихлід не зустрічаються більше ніде, крім цього озера. Його походження і досить екстремальні екологічні умови призвели до виникнення у риб низки пристосувань, що дозволяють їм вижити у настільки несприятливому середовищі. Серед найважливіших можна вважати наступні:
- Територіальність. Скелясті береги та дно озера Малаві бідні харчовими ресурсами, тому цихліди завзято охороняють зайняті простори. Саме через це закріпилася стійка думка, що всі малавійці – хижаки. Насправді це не так, велика частина малавійських цихлід віддають перевагу рослинній їжі, а агресію проявляють лише для того, щоб захистити особисту територію.
- Незвичайна турбота про потомство. Практично всі цихліди озера Малаві інкубують власну ікру у роті. Ця важлива функція виконується самками, які через це не їдять приблизно місяця. Після вилуплення мальки спочатку також ховаються у ротовій порожнині матері за перших ознак небезпеки. Таке пристосування сприяє виживанню більшої кількості малюків.
- Особлива будова зубів. У найпопулярнішої групи малавійських цихлід – Мбуна – зубний апарат влаштований таким чином, що дозволяє рибкам зішкрібати зі скель водоростеві обростання. В умовах нестачі їжі це стало важливим пристосуванням для виживання.
Цихліди озера Малаві отримали величезну популярність у колах акваріумістів завдяки невибагливості в утриманні, цікавим формам поведінки та незвичайним розмаїттям забарвлень. Припускають, що таке строкате забарвлення виникло для ідентифікації родичів рибок.
У країнах, розташованих на берегах озера Малаві, деякі види цихлід є об’єктом риболовного промислу місцевого населення.
Зовнішній вигляд
Цихліди озера Малаві досить різноманітні за зовнішнім виглядом. Серед спільних рис можна виділити:
- Видовжене щільне тіло із загостреною головою;
- Подовжений спинний плавник, який тягнеться від голови до хвоста, часто зверху має облямівку контрастного кольору;
- Одинарний трапецієподібний хвостовий плавник;
- Великі очі та губи;
Часто на анальному плавнику самця присутні округлі яскраві плями.
У забарвленні малавійських цихлід можна знайти майже всі кольори веселки. Навіть у природі є жовті, сині, строкаті й інші форми. А якщо додати до цього величезне кольорове розмаїття штучних форм, то стає зрозумілим, що будь-який акваріуміст легко зможе підібрати собі малавійця за власним уподобанням.
Малавійських цихлід можна віднести до акваріумних довгожителів – у відповідних умовах багато з них легко проживуть 10-12 років.
Ареал проживання
Малавійські цихліди мешкають виключно в озері Малаві, що розташоване на сході Африки. Воно було відкрите в далекому 1859 році науковцем і дослідником Девідом Лівінгстоном і входить до групи Великих Африканських озер. Колишня назва озера – Ньяса – закріпилась у назві деяких цихлід, наприклад, королева Ньяси. Води озера омивають територію трьох африканських країн – Малаві, Мозамбіку та Танзанії.
Озеро має тектонічне походження, тобто утворилося внаслідок розсування двох літосферних плит, розщелина між якими наповнилася водою. Дно озера завалене породами осадового походження, а берегова лінія поєднує пологі схили та нагромадження скель.
Джерела їжі в озері досить обмежені, основу становлять фіто- та зоопланктон, а також водоростеві обростання на скелях, що визначило харчову спеціалізацію цихлід, що тут живуть. За цим критерієм виділяють дві основні групи малавійських цихлід – Мбуна й Утака.
Представники групи Мбуна найчисельніші й найпопулярніші в акваріумістиці. Назву можна перекласти з мови тубільців як «риби, що живуть у скелях». Ці цихліди мешкають біля скелястих берегів, харчуються переважно водоростями. На відміну від них, представники групи Утака – риби, які віддають перевагу відкритій воді. Основу їх раціону складає планктон, дрібні рибки та молюски.
Види
Аулонокара
Аулонокар часто називають «цихліди павичі». Пов’язано це з тим, що чоловічі особини, сірі та непривабливі у дитинстві, у міру виростання набувають надзвичайно яскравого та строкатого забарвлення, в якому можуть поєднуватися червоні, жовті, блакитні, золотисті, сині й інші кольори.
Розмір дорослих особин варіюється від 8 до 20 см залежно від виду. Рекомендований об’єм акваріума – від 100 літрів.
Блакитний дельфін
Свою назву вид отримав за характерне яскраво-синє забарвлення тіла й особливу жирову шишку на голові, що робить рибку вкрай схожою на дельфіна. У відповідному обсязі здатний виростати до 25 см. Утримувати дельфінів необхідно в акваріумах об’ємом від 250 літрів. Досить полохливі рибки, на відміну від своїх родичів.
Псевдотрофеуси
Популярна група малавійських цихлід із цікавими формами поведінки та різноманітним забарвленням. Можна зустріти червоні, сині, жовті й інші форми, зі смужками чи без них. Максимальний розмір у акваріумі становить 9-12 см, рекомендований об’єм акваріума – від 150 літрів. Більшість представників краще утримувати у видовому акваріумі.
Меланохроміс
Один із найагресивніших малавійців із привабливими кольорами тіла: має жовте чи синє забарвлення з поздовжніми смужками. Розмір дорослих самців не перевищує 11 см, довжина тіла самок скромніша. Зважаючи на високий рівень територіальності, рекомендується акваріум від 200 літрів.
Лабідохроміс
Найпоширенішим видом є лабідохроміс Еллоу. Рибка відрізняється насиченим яскраво-жовтим забарвленням тіла із темними облямівками плавників. Середній розмір дорослої особини – 10 см. Для утримання підійде акваріум від 100 літрів. Відносно миролюбний вид, який часто здатний уживатися з багатьма спокійними рибами середніх розмірів. Легко розмножуються у загальних акваріумах.
Догляд і утримання
Підбираючи акваріум для малавійських цихлід, необхідно враховувати максимальний розмір дорослих особин (у середньому 10-12 см) і яскраво виражену територіальність більшості видів. Мінімальний рекомендований об’єм акваріума стартує з позначки у 150 літрів.
Природні ландшафти озера Малаві не вирізняються різноманітністю, тому в акваріумі зазвичай створюють композиції з натуральних каменів і корчів. Велика кількість укриттів важлива, якщо утримуватимуться кілька видів або група одного виду. У якості ґрунту використовують кварцовий пісок або гальку середнього розміру. Варто пам’ятати, що малавійці люблять перекопувати ґрунт. Більшість живих рослин несумісні з цихлідами й будуть знищуватися чи викопуватися ними. Протистояти натиску можуть лише твердолисті види, скажімо, анубіаси.
Малавійські цихліди люблять чисту та багату на кисень воду, тому акваріум слід обладнати потужним фільтром (краще зовнішнім) і компресором. Щотижня необхідно підмінювати 20% води в акваріумі.
Оптимальні параметри води для утримання: Т=23-26°С, pH=7.5-8.5, GH=4-20.
Сумісність
Як зазначалось раніше, малавійські цихліди – територіальні рибки, тому проблема співжиття і правильного підбору сусідів стоїть досить гостро.
Кращим варіантом для утримання представників одного виду буде «гарем» – коли на одного самця припадає дві-три самки. Якщо дозволяє об’єм акваріума, можна поселити разом кілька груп, але самок у будь-якому випадку має бути більше. Також знадобляться укриття, щоб рибки за потреби могли сховатись одна від одної.
Кращими сусідами для загального акваріума стануть інші види подібних за розмірами малавійських цихлід. Самок повинно бути більше. Краще вирощувати рибок разом змалечку, тоді цихліди спокійніше ставитимуться одна до одної. Добре уживаються малавійці з великими сомами – птерігопліхтами чи плекостомусами. Були відзначені випадки вдалого співіснування з великими барбусами.
Непогано поєднуються малавійці й із родичами з сусіднього озера Танганьїка.
Часто в одному акваріумі суміщають малавійських цихлід і американських. На жаль, таке співжиття буде не кращим вибором через різницю у параметрах води і способах харчування.
Годування малавійських цихлід
При утриманні малавійських цихлід постає питання, чим же годувати цих яскравих і цікавих рибок. Дехто зупиняє свій вибір на живих і заморожених кормах, які за своєю суттю є чисто білковими. Для найбільш поширеної групи малавійців (Мбуна) тривале годування подібним кормом може стати фатальним, адже їх травна система пристосована для перетравлення рослинної їжі, частка якої у раціоні повинна складати не менше 60%. Додайте до цього потенційну небезпеку занести до акваріума інфекцію, і стане ясно, що найкращим варіантом для годування цих риб стануть якісні сухі корми. Їхня перевага у тому, що вони абсолютно безпечні, зручні у зберіганні, збалансовані та створюються з урахуванням харчових потреб різних видів риб.
Хорошим вибором для годування малавійських цихлід стане корм Tetra Malawi, який містить велику кількість водоростей (спіруліна, норі, хлорела). Випускається у формі гранул і пластівців.
Tetra Cichlid Algae Mini – кульки з концентратом спіруліни, що відрізняються високим рівнем поїдання. Можуть бути використані для годування дорослих малавійців.
Чіпси TetraPro Algae – універсальний корм, створений за дбайливою технологією, що зберігає ще більше корисних речовин і вітамінів. У якості функціональної добавки також містить водорість спіруліну.
Розмноження і розведення
Розведення малавійських цихлід у домашніх умовах не викликає особливих труднощів і часто відбувається спонтанно без втручання акваріуміста.
Якщо пара цихлід розпочала підготовку до нересту в загальному акваріумі, то її краще відсадити окремо, адже у цей період рибки стають вкрай агресивними.
Відрізнити самця і самку можна за забарвленням (самці зазвичай яскравіші та мають яскраві плями на анальному плавнику) та поведінкою. Самці найчастіше полігамні та здатні запліднювати кілька самок.
Типовий процес розмноження відбувається наступним чином. Ікра відкладається самкою на камінні чи у заздалегідь вириту ямку, після чого збирається до рота, і самець запліднює її. Далі протягом 2-4 тижнів самка інкубує ікру, сама при цьому не харчуючись.
Після появи на світ мальки ще деякий час ховаються у ротовій порожнині матері, допоки не стають досить великими. Плодючість самок зазвичай не перевищує 50 ікринок: більша кількість просто не поміщається до рота. Статева зрілість настає у віці близько 1 року.
